26
Я з Тернопільської області. Мені 52 роки. В неділю буде, післязавтра. Так, їду сьогодні додому. Діти будуть… в мене троє дітей і зять є, і ми відсвяткуєм. У мене гарна родина, дружина, з жінкою живу 27 років. Тож старша дочка замужем, двоє дітей вчаться в Тернополі в медичному інституті. Ні, не всі, старша у мене не медик, а двоє вони закінчили коледж і поступили в медичний інститут після коледжа.
Я за професію електрик. До війни я працював електриком. Така тернопільська фірма "Західенергомонтаж". Дуже гарна робота. Почалась війна, 26 лютого я пішов на війну. То я від перших днів, можна сказати. Вже першого березня наді мною літали самольоти.
У мене село Чортківський район, село Білобожниця. Так, я там виріс. В дитинстві… що в нас таке дитинство було без комп'ютера, без нічого, бувало, що телевізор поломитися і місяць він не працює. Але якщо працює, то тільки якесь кіно і то все вулиця в нас була, вуличне виховання. В футбол я не грав. Курити ми малі бігали, курити... А десь після першого класу. Але я багато не курив, я їй зараз багато не курю. Мені пачки на неділю хватає. Але діти бавились з луками, з луками. - Індіанці? - Так, ну всякий. Оце головне було після кожного кіно. Як було про індійців, то з луками. Як було там про "Тимур і його команда", то з рогатками, там ше щось, ну ось таке. То все залежало від дитячого кіна. Як то в дитинстві так було.
Ні, мені всюди гарно. У нас, ми самі не знаємо. Я вже так перед війною, вже діти виросли, і я вже так старався, старався всюди побувати, то їздів на Шацькі озера. А в нас місце таке є в нас Джуринський водоспад Тернопільської області, недалеко, це я вже дорослий, туди перший раз поїхав. А він найбільший в Україні цей Джуринський водоспад у нас такий. У нас Дністер недалеко, 40 кілометрів від мене. У нас є дуже багато чудових місць.
Весна. Я люблю, весна, весна для мене – це все. Я сам пасічник ще вдома. Я маю бджілки, як бджілки, ось така погода, як була там, вчора, в понеділок – це для мене золота пора, я люблю весну. Як воно все розквітає, зеленіти починає, бджоли вилітають. Ну, це для мене весна. Так ось кілька днів, як літають, я дзвонив до жінки, кажу: іди мені дивись на бджоли, чи літають. Так, я пасічник, бджільництво, воно мене затягнуло. Мені тато… у мене є такий великий повільйон, колись по можливості вам покажу фотографії. Бо я думаю, зараз воно не цей, а є така павійльйон на 32 сім'ї. І в мене тато був уже старший, і лишив мені в спадок чотири вулики. І я потім їх собі до 25 сімей вже розможив, і це все після роботи, це все таке хобі було. Тепер буде трошки більше хобі, ще рибалка прибавиться.
Дуже добрі стосунки з братом. Він просився в воєнкомат, але він вже старший, йому під 60 років, його не взяли. Ну так, він теж хотів на війну. Так, є, гарні стосунки підтримуєм.
Ну, яскравих спогадів багато, але вам такий спогад розкажу, який перед війною, який у мене був. То є інтересно для вас буде. Перед війною, це не то, що перед війною, ми не знали, що буде війна. Це як раз нам дали з жінкою через COVID по 1000 грн за щеплення. Ну і маємо 2000. Що ми, кажемо, будемо робити? Я кажу, давай ми поїдемо до Києва на балет. А вона каже: чому на балет? Я кажу, тому що на балет, хтось прийде, спитається: ти був на балеті? Ні. А я кажу: а я був. І купуємо за ті ковідні гроші як раз нам хватило два квитки туди і назад, і квиток на балет, в Київі, "Ромео і Джульєтта". От, і ми собі поїхали на той балет, гарно Київ відвідали. І тут якраз ми в понеділок приїхали, і в четвер почалась війна. Це ми таку собі перед військовою екскурсію зробили… чисто поїхали на суботунеділю, на вихідні. Це так гарно. І це тепер я кажу, тепер постійно будемо так робити, але нам війна помішала.
Я вам скажу, найсумніший бік цієї війни, що він зробив з мене якось до загибелі побратима черствим. Якось чи я то просто побачив… я зробився черствим, мені якось зараз так по собі, я не знаю, воно добре чи погано, але я думаю, що це погана риса… ну, черствим. Дитину побачу якусь – в мене сльози вилазять, якось змінилося. Просто діточки будуть віршик розказувати – и я плачу. А от побратим загинув – якось призвичаївся. Ну таке, ну не знаю, чи воно добре, чи погано. Таке щось з 'явилось.
А допомога від кого? Ні, ну це справді, я дев 'ятий місяць на лікуванні. Мені півроку ногу рятували, правда, рятували. Лікарі мені казали: ми для вас зірочку з неба. Вони так і казали. Не плакали, наприклад, як у Вінниці в Пирогово лежать чи тут. Всі лікарі, сестрички, я казав, санітарка – це самий більший психолог і саме більше вона тебе вислухає і… ну дуже (хороше) відношення до нас. Я так от просто 50 років прожив і я тепер, як після війни, після корони, я не мав такого відношення від людей, я такого не бачив. Таке, що тут відношення в Суперхьюманс, всі до тебе. І я бачу, що це щире відношення, а не якесь таке просто, що потрібно.
Прикол розкажу вам за пісні, бо я такий сам металіст, я дуже рок (люблю), я такий Рамштайн, Джудас Пістолс, Оззі Озборн – це я. Мені як поганий настрій, я собі включаю – мені добре. Люблю й українські пісні, рок. От наприклад, як мене поранило, як мені тільки в ногу поранило, мене привезли. Пам'ятаю якийсь такий ангар і мене вкололи, я так думаю, що тим обезболюючим таким радісним. Я з доктором співав Братів Гадюкиних "Наркомани на Городі". Я, мені погано, нога цей, а я співаю з ним "Наркомани на Городі" Братів Гадюкиних. [сміється] Ну, це, я кажу, люди, я співав, як мене поранили. Це були наші львівські лікарі, в Кураховому, то ці лікар вони все їх знають, я там, це і знаю тих лікарів, то вони мене рятували.
А то вони й цю пісню знають.
Та знають. Та він і зі мною співав. Ну він мене так підтримував.
Я не знаю, як я буду. Я такий домашній, домашній. Я буду вдома... вдома, коло бджолів буду ходити, буду на рибалку їздить. Ще дітей маю підтримувати і
притримувати, бо студенти. Ну, щось буду робити, ще так нічого великого собі не планую, бо, ну, кожний день щось змінюється, і, ну, не можеш щось запланувати, так, на кожен день.
Нема за що.
Добрий день, мене звати Олег, мені 52 роки, я українець. Слав Україні, героям слава!
I am from Ternopil region. I am 52 years old. My birthday is on Sunday, the day after tomorrow. Yes, I'm going home today. The children will come. I have three children and a son-in-law, and we will even celebrate. I have a wonderful family, a wife, and we've been married for 27 years. Our eldest daughter is married, and the other children study in Ternopil at the medical institute. No, not all, my eldest is not a medical worker, but the other two finished college and entered the medical institute after college.
I am an electrician by profession. Before the war, I worked as an electrician. At a Ternopil company "ZakhidEnergoMontazh." It was a good job. The war started, and on February 26 I went to war. So, I was involved from the first days, you could say. On the first of March, planes flew over me.
My village, Chortkiv district, the village of Bilobozhnytsia.
You grew up there?
Yes, that's where I grew up.
How did you spend your time in childhood there?
In childhood, our childhood was without computers, there was nothing, even if the TV broke down, and it wouldn't work for a month. But if it worked, it was only some movies, and then we spent our time outside, street upbringing.
Football, horses?
Football, I didn't play. We smoked when we were small, we were running to get some smoke… From about after first grade. But I didn't smoke much, and I still don't smoke much now. A pack of cigarettes lasts a week for me. But as kids, we played with bows, with bows.
As Indians?
Yes, well, all sorts of things. After every movie, it was the main thing. If it was about Indians, then with bows. If it was about "Timur and his team", then with slingshots, you know, like that. It all depended on children's movies. That's how childhood was.
No, for me everywhere is beautiful. We even don't know what we have. So before the war, the children had grown up, and I tried to visit places. I went to Shatsk lakes, and we have a place, the Dzhurynskyi waterfall in Ternopil region, not far from us. I saw it as an adult for the first time. And it is the largest in Ukraine, this Dzhurynskyi waterfall we have. We have Dniester River, 40 kilometers from us. We have many beautiful places.
Spring. I love spring, it's everything to me. I'm also a beekeeper at home. I have bees, and when the weather is like yesterday, Monday, it's golden time for me. I love spring when everything blooms, starts to turn green, and the bees fly out. This is spring for me. Well, it's been few days since they fly out. I've already called my wife asking to go and see where my bees are flying. Yes, I have an apiary, beekeeping, it captivated me. My father gave me a great beehive, someday I will show you a photo of it. I thought it's not about me now, but there's a pavilion that I inherited, with 32 hives. My father in his old age left for me 4 beehives, then I multiplied them to 25 families, and it was all after work, it was a hobby. Now it will be a bit more of a hobby, and fishing will be added to it.
It's good (relations) with my brother. He wanted to join the war, but he's almost 60, they didn't take him at the military enlistment office. But he still wanted to go to war. We maintain good relations.
Well, I've had a lot of bright memories in my life, but I'll tell you about one memory that happened before the war. It's interesting, you'll like it. It wasn't something preplanned, we didn't know there would be a war. This happened when they gave me and my wife a 1000 UAH incentive fee for vaccinations against COVID. So we got 2000. So what do we say, what are we going to do? I say, let's go. Let's go to Kyiv to see a ballet. And she says, why a ballet? I say, because if someone comes and asks, have you been to a ballet? No. But I can say I have. And we buy tickets with the grant money. It was just enough for two tickets there and back and tickets to the ballet, to Kyiv, for "Romeo and Juliet". Oh, and we went to that ballet, visited Kyiv nicely. And we just got back on Monday, and on Thursday the war started. It was like a pre-war excursion for us. We just went for a weekend, Saturday and Sunday. It was so nice. And now I say, we'll do this again, but the war has interfered.
I'll tell you the saddest thing, what this war made out of me. I became cold-hearted to the death of my comrades. I just saw it, I became hardened, and it's somehow now… I don't know if it's good or bad, but I think it's a bad thing, becoming hardened. If I see a child instead, it makes me feel like crying, it changed something in me. Just seeing children reciting poems makes me cry. But when comrade dies, I somehow adapted to it. Well, I don't know if it's good or bad. It's just how it is now.
As for help, no, well, I was really struggling. It's been the 9th month of treatment. They spent half a year saving my leg, really saving it. The doctors told me they'd get a star from the sky for me. They didn't just say it. The doctors, nurses, I say, the sanitary workers are the best psychologists and the ones who listen to you the most. The attitude towards us was amazing. I have lived for over 50 years, and I haven't experienced such an attitude from people, like now, after the war, and after COVID, I haven't seen such a thing. Such attitude as here, at Superhumans, all is for you. And I see it's sincere, not just because they have to.
I'll tell you a funny story about songs, because I'm a metalhead, I really like rock, I'm into Rammstein, Judas Priest, Ozzy Osbourne, that's me. When I'm in a bad mood, I just put the rock song on, and I feel good. I love Ukrainian rock songs too. For example, when I was injured, when my leg was just injured, they brought me in, I remember such a hangar (shed) and they injected me with something. I think it was some kind of painkiller that made me happy. I sang with the doctor Braty Hadiukiny (Hadiukiny Brothers*)' "Narcomany na Horodi" (Junkies in the Garden). I felt bad, my leg was injured, but I was singing with him "Junkies in the Garden" by Hadiukiny Brothers. [laughs] So, that's what I'm saying, guys, I was singing while I was injured. These were our Lviv doctors in Kurakhove, they knew everything, and I knew them. They were saving me.
So that's why they knew that song.
Well, sure he knew. He sang with me. He was so supportive.
Well, I don't know what I'll do. I'm more of a homebody, I will stay at home, and... Well, I'll take care of the bees, I will go fishing sometimes. I have children to support and restrain, because they're students. Well, I'll do something, I don't plan anything big because every day something changes, and you can't plan anything every day.
You're welcome.
Have a good day. My name is Oleh, I'm 52 years old. I'm Ukrainian, glory to Ukraine, glory to the heroes.
*Braty Hadiukiny is an old rock band from Lviv.
我是來自捷爾諾波爾地區。我今年 52 歲，後天星期日是我的生日。是的，我今天要回家。孩子們會來，我有三個孩子和一個女婿，我們會一起慶祝。我有一個美好的家庭，和妻子已經結婚 27 年了。我們的大女兒已經結婚，其他孩子在捷爾諾波爾的醫學院學習。不，不是全部，我的大女兒不是醫務工作者，但另外兩個孩子完成了大學學業後進入了醫學院。
我的職業是電工。戰前，我是電工。在特爾諾波爾的「Zakhid Energo Montazh」（西部能源安裝公司）工作。這是一份不錯的工作。戰爭開始後， 2 月26 日我就上了戰場。可以說，我從一開始就參戰了。 3 月 1 日，飛機從我頭頂飛過。
我的村莊位於喬爾特基夫區，比洛博日尼齊亞村。
你在那裡長大嗎？
是的，我在那裡長大。
你在那裡的童年是怎麼度過的？
我們的童年沒有電腦，什麼都沒有，甚至電視壞了也會一個月不能用。但如果電視能用，也只是放一些電影，我們大多在外面玩，在街頭長大。
足球，騎馬？
足球，我沒踢過。我們小時候會偷煙抽……從一年級開始就這樣。但我沒抽很多，現在也不怎麼抽。一包香煙我能抽一個星期。但小時候，我們玩弓箭。
像印第安人？
是的，各種各樣的遊戲。每看一部電影，我們就玩那部電影裡的主要遊戲。如果電影是關於印第安人的，我們就玩弓箭。如果電影是關於《季穆爾和他的隊伍》的，我們就玩彈弓。你知道，就像那樣。我們的童年就是這樣過的。
對我來說，到處都很美。我們甚至不知道自己擁有什麼。戰前，孩子們已經長大，我試著去各地旅遊。我去了沙茨克湖區， 在離我們不遠的捷爾諾皮爾州，有一個地方叫久倫斯基瀑布（Dzhurynskyi Falls）。我成年後第一次看到它。這是烏克蘭最大的瀑布。我們這裡有第聶斯特河，距離我們 40 公里。我們有很多美麗的地方。
春天。我愛春天，對我來說，它代表一切。我在家鄉也是個養蜂人。我有蜜蜂，當天氣像昨天那樣好時，對我來說就是黃金時光。我喜歡春天，當萬物綻放，開始變綠，蜜蜂飛出來。這就是我的春天。最近幾天蜜蜂已經飛出來了。我已經打電話給我妻子，讓她看看我的蜜蜂飛到哪裡去了。 是的，我有一個養蜂場，養蜂讓我著迷。我父親給了我一個很棒的蜂箱，改天我會給你看它的照片。我本以為這不會成為我的事，但我繼承了一個有 32 個蜂箱的蜂場。我父親在他晚年的時候留給我 4 個蜂箱，然後我把它們繁殖到 25 個蜂群。 這都是工作之餘的愛好。 現在，我的嗜好更多一些，還要加上釣魚。
我和我哥哥的關係很好。他想參戰，但他快 60 歲了，徵兵辦公室沒收他。但他仍然想參戰。我們保持著良好的關係。
好的，我一生中有許多美好的回憶，但我來告訴你一個戰爭前的回憶。這個故事很有趣，你會喜歡的。這不是事先計劃好的，我們不知道會有戰爭。這件事發生在他們給了我和我妻子每人 1000 格里夫納的新冠疫苗接種獎勵金的時候。所以我們總共得到了 2000 格里夫納。我說，我們要做什麼呢？我說，我們去基輔看芭蕾舞吧。她說，為什麼是芭蕾舞？我說，因為如果有人問你，有沒有看過芭蕾舞？你可以說看過。我們就用這筆錢買了票，剛好夠兩張往返車票和芭蕾舞票，去基輔看《羅密歐與茱麗葉》。哦，我們去看了芭蕾舞，還愉快地遊覽了基輔。我們剛好在週一回來，週四戰爭就開始了。這對我們來說像是一場戰前的短途旅行。我們只是去了週末，星期六和星期天。那真是愉快的經歷。 我說，我們還會再去的，但戰爭打亂了計劃。
讓我告訴你這場戰爭帶給我的最悲傷的事情。 它讓我對戰友的死亡變得冷漠。我只是看到他們的死，變得麻木，不知怎的……我不知道這是好事還是壞事，但我覺得這是件壞事，變得麻木。如果我看到一個孩子，這讓我想哭，這改變了我一些東西。只是看到孩子們背誦詩歌，我就會哭。但當戰友死去時，我卻適應了。嗯，我不知道這是好事還是壞事。這就是現在的情況。
至於幫助，不，我真的很艱難。這是我治療的第 9 個月了。 治療已經進行到第九個月了。他們花了半年的時間來救我的腿，真的在救我的腿。醫生告訴我他們會為我摘下天上的星星。他們可不是說說而已。 醫生、護士、衛生員是最好的心理學家， 也是最願意聽你傾訴的人。 他們對我們的態度真是令人驚嘆。我已經活了 50 多年， 還沒有經歷過人們這樣的態度，就像現在， 在戰爭之後和新冠疫情之後，我從未見過這樣的事情。在超人中心這裡（Superhumans Center）， 他們的態度就像一切都是為了你。我能感覺到這是發自內心的，不只是因為他們必须這麼做。
我要告訴你一個有趣的故事，關於歌曲，因為我是個重金屬音樂迷，我真的很喜歡搖滾音樂，我喜歡 Rammstein、 Judas Priest、 Ozzy Osbourne，這就是我。當我心情不好時，我只要放上搖滾歌曲， 心情就會變得很好。我也喜歡烏克蘭的搖滾歌曲。比如， 當我受傷的時候，我的腿剛受傷，他們把我帶進來，我記得在一個大棚裡，他們給我注射了一些東西。我想那是一種讓我開心的止痛藥。 我和醫生一起唱了 Braty Hadiukiny（毒蛇兄弟）的《Narcomany na Horodi》（花園裡的癮君子）。我感覺很糟糕，我的腿受傷了，但我和他一起唱《花園裡的癮君子》。所以，我是說，夥計們，我受傷時還在唱歌。 這些是我們在庫拉霍夫（Kurakhove）的利維夫醫生，他們無所不知，我也認識他們。他們在救我。
所以他們知道那首歌。
嗯，當然他知道。他和我一起唱歌。他給了我很大的支持。
嗯，我不知道我會做什麼。我比較喜歡待在家裡，我會照顧蜜蜂，有時會去釣魚。我有孩子要撫養和管教，因為他們是學生。嗯，我會做點什麼事情，我不打算做什麼大事，因為每天都在變化， 你不可能每天都計劃好什麼。
祝你有美好的一天。我叫 Oleh，今年 52 歲。我是烏克蘭人，榮耀歸於烏克蘭，榮耀歸於英雄。
*Braty Hadiukiny 是來自利維夫的老牌搖滾樂團
